Білогородська сільська рада
Історичні факти про Білогородку Києво-Святошинського району Київської області
Білогородка — село Києво-Святошинського району Київської області, розташоване на правому березі річки Ірпеня, за 22 км від Києва, з яким сполучене шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Білогородській сільраді підпорядковані населені пункти Білогородка і Шевченкове.
Пам’ятник князю Володимиру
Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н. е.), могильник епохи бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е.—II ст. н. е.). У VII–IX ст. тут існувало слов’янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.
Білгород був одним з пунктів у системі оборони від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком; на той час місто з прилеглими землями знаходилось в особистому володінні великого князя київського Володимира Святославича, тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцніших форпостів в обороні Київської Русі від кочовиків. Розкопками Вікентія Хвойки в 1909–1910 роках та Інституту археології АН УРСР в 1947 році виявлено фортифікаційні споруди з цегли, дерева і землі, кам’яні фундаменти двох храмів, а також багато окремих знахідок, що свідчать про високий рівень господарства, техніки і культури Київської Русі 11—13 ст. В ці часи площа дитинця Б. становила близько 10 га, а всіх міських укріплень — близько 85 га. Б. був місцем перебування епіскопа і тимчасовою резиденцією київських князів. Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення — глибокий рів і вал заввишки 10—12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев’яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями.
Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В XI–XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив’яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією. Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпископа. Білгородом намагалися оволодіти князі, які претендували на київський престол.
На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий. Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито у легенді про «білгородський кисіль», записаній в літопису під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу.
Мешканці Білогородського товариства.
Мал. П’єра Де ля Фліза (1848)
Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті. Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла XI–XII ст. відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив’яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам’яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різно-кольоровими полив’яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.
Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося.
Білгород
Докладніше: Білгород Київський
Літописний Білгород
Поіменно відомо чотири древлянських міста: Коростень (Іскоростень), Овруч, Олевськ, Малин. Історики також встановили, що Чернігів і Любеч задовго до часів воєводи Добрині належали Древлянській землі (хіба це не сіверянські міста?), але з давніх-давен стали вже полянськими. Але є і п’яте древлянське місто X століття — Білгород, земельна столиця Святослава Древлянського, сина Володимира і Малфреди Чеської, про яку вже коротко йшлося у книзі. Правда, літопис приховує цей ранг Білгорода, заради чого в статті 988 року, де мова йде про роздачу Володимиром князювань синам, згадує земельні столиці, куди посаджені всі сини, крім Святослава. Про нього ж ухильно сказано, що він посаджений батьком у Древлянській землі. Та академіку Рибакову вдалось розгадати, що Святослав Древлянський княжив саме в Білгороді.
Подібно до Любеча, древній Білгород став за століття селом.
Вали древлянського Білгорода
Висота валів становить приблизно 60 метрів, ширина валів така, що по верху їх йшла колись дорога. Наймогутніший і найкрутіший вал дитинця (тобто кремля) — з південної сторони. З валів відкривається велична панорама — он та древня дорога на захід вела колись у Чехію, а он звідтіля, з півдня, приходили печеніги. Під стінами дитинця тече річка Ірпінь. Валами оперезані, однак, не тільки дитинець Бєлгорода, але і посад. Всередині посадських валів знайдені дерев’яні зруби, туго набиті сирцем.
Будинки древлянського міста X століття давно зникли, але вали Білгорода стоять і до сьогодні.
Періоди Литовський та Речі Посполитої
Після битви на Синіх Водах 1362 року Білгород опинився під владою феодального Великого князівства Литовського. З того часу він став називатися Білогородкою. Спочатку вона належала Київському замку, а з 1560 року — великому князю литовському.
Повстання Хмельницького
Через місто на початку 1649 року проїжджала «комісія у справах козаків» — де-факто дипмісія — на чолі з Адамом Киселем. Тут посланці короля взнали, що кияни не хочуть пускати їх до свого міста. До Білогородки на таємні перемовини з А. Киселем приїжджав з Києва митрополит в супроводі кількох ченців.[1]
Релігія
церква в с. Білогородка
20 листопада 2007 року в селі було освячено церкву на честь архістратига Михаїла.
Церкви довгий час в селі не було. Після Німецько-радянської війни зібралася громада, і почалися звершуватися богослужіння в одній із хатин. Проте у 60-ті роки минулого століття і цей храм було закрито.
Нинішнє відродження почалося на початку 90-х років, коли місцевій громаді для відправлення богослужінь було виділено одне з приміщень бібліотеки.
Тим часом йшла робота по збору документів, необхідних для реєстрації громади та початку будівництва храму. Так, у 2000 році був звершений чин закладки наріжного каменю майбутньої святині. Храм належить УПЦ МП.[2]. Однак у селі також є діюча церква Київського патріархату.
Спорт
Ветерани ФК «Динамо» випробовують газон оновленого стадіону перед урочистим матчем
Сільська рада докладає багато зусиль для розвитку футболу в селі. Сьогодні в селі функціонує дитячо-юнацька спортивна школа. Дитячі команди грають в чемпіонаті м. Києва. В Білогородці діє спортивний клуб «Олімп — 5». В якому є секція боксу, боротьби та тренажерний зал. Директор Рискулов А. Т.
25 вересня 2010 р. в рамках святкування Дня села було відкрито оновлений стадіон в селі. На церемонію відкриття були запрошені ветерани футбольного клубу Динамо (Київ) які провели товариську зустріч з ветеранами ФК «Білогородка».
Відомі люди
В селі народились:
Любимець Микола Клавдійович — офіцер Армії УНР.
Мнишенко Михайло Якович — Герой Радянського Союзу