ЛИСИЦІ НАШОЇ ГРОМАДИ: ВЧИМОСЯ СПІВІСНУВАТИ
«Чому лисиці приходять у наші села? Давайте відстріляємо, бо їх забагато. Вивезіть їх подалі у дику природу…», – такі скарги і пропозиції ми отримували впродовж цього року від багатьох мешканців громади.
Проте відрегулювати чисельність лисиць в умовах воєнного стану категорично неможливо – в Україні діє зa6opoнa на всі види полювання відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України від 24.02.2022 р. №2102-ІХ «Про введення воєнного стану в Україні». Тож давайте разом розбиратись що саме не так з лисицями (або з нами) в нинішніх умовах і що ми можемо зробити, щоби стало краще.
Лисиці… в нормі
Почнемо з того, що лисиць справді стало більше, але не катастрофічно. За даними Центрального міжрегіонального управління лісового і мисливського господарства у Київській області, на територіях мисливських угідь площею 9311 га, розташованих на території Білогородської громади та в околицях, обліковується всього 32 особини червоної лисиці. Це приблизно 3 лисиці на 1 тис га території мисливських угідь при нормі 0,5-1 лисиця на 1 тис га. При цьому середня щільність популяції лисиць в Україні коливається у межах 1,5-2,9 особин на 1 тис га мисливських угідь.
Але враховуючи, що норми нам дістались у спадок з часів союзу і затверджувались вони, в першу чергу, для «хутряних» регіонів типу тундри і лісотундри, де значно бідніша кормова база, то ці норми нині викликають щонайменше сумнів. Територія України більш багата і різноманітна. Не кажучи, вже про те, що озвучені вище норми чинні саме для мисливських угідь. А є ж іще безліч інших територій, де можуть жити лисиці, і там зовсім інші норми, не кажучи вже про постійно діючу заборону полювання на об’єктах природно-заповідного фонду.
Тож, можливо, ми просто на стадії певного збільшення популяції лисиці у наших краях?
Чого вони йдуть до нас
Ви здивуєтесь, але лисиці йдуть у наші населені пункти, бо люди створюють їм для цього умови. Приблизно після червня лисенята стають самостійними, проте ще дуже погано полюють, а тому шукають легкодоступної їжі поблизу людського житла – на відкритих смітниках, помийних купах приватного сектору, стихійних звалищах, якими так багаті околиці практично кожного села. Тут лисенята завжди можуть знайти чим швидко і легко поживитись, а трошки осмілівши починають пробиратись у чиїсь не дуже захищені курники, щоб поласувати для різноманітності свіжою птицею.
Варто зазначити, що попри наші стереотипи, лисиці не так уже й сильно люблять курей – основну частину їх раціону становлять мишоподібні гризуни. Одна особина за ніч здатна знищувати до сотні полівок, тим самим зберігаючи до 6 тонн зерна на рік. І оскільки в природі все взаємопов’язано, то чисельність рудохвостих напряму залежить саме від кількості гризунів у той чи інший рік. Так, у «неурожаний» на мишей рік деякі пари не народжують лисенят взагалі, тому їжі поблизу нори лисицям завжди вистачає.
Приблизно до середини зими майже половини молодняка не стане саме через невправність у полюванні, а також необачність на автодорогах. А наступного літа ми знову почнемо помічати «як багато розвелось тих лисиць»…
Чи загрожує нам епідемія сказу
Лисиці, як і всі теплокровні тварини (миші, коти, корови, єнотоподібні собаки, їжаки та ін.), можуть хворіти і переносити надзвичайно небезпечну для людини хворобу – сказ. Єдиний дієвий спосіб уникнути цього – вчасно проводити вакцинацію домашніх та забезпечувати своєчасну пероральну імунізацію диких тварин.
За даними Держпродспоживслужби у Київській області, кожного року весною та восени фахівці вручну розкладають на лісових та мисливських угіддях спеціальні приманки з вакциною від сказу з розрахунку 25 шт. на 1 кв. км. Приманки смачно пахнуть, звірі їх з’їдають і отримують таким чином необхідну дозу вакцини. Кількість приманок розраховується спільно з Центральним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства, яке обліковує скільки яких тварин водиться на тих чи інших територіях. Тому випадків сказу у Бучанському районі впродовж 2024 року станом на жовтень не зафіксовано.
Цього року мешканці Святопетрівського запропонували дуже гуманний варіант позбутись лисиць шляхом вивезення їх у дику природу. Ми надзвичайно вдячні за таку пропозицію – це справді вражаюче людяно і цінно для нас, як еко свідомої громади, але чи справді у цьому є сенс? Уявімо, що ми вивезли наших місцевих вже вакцинованих (а деяких і не один раз) лисиць куди подалі. На вільну територію прийде або розширить свої «володіння» інша лисиця, бо так у природі влаштовано – безгоспні землі бувають лише у людей. Тобто лисиці у нас все одно з’являться, але от питання – чи будуть «нові» такі ж вакциновані і здорові як «наші старі»…
Мешканці однієї території
Досвід європейських міст, свідчить про те, що лисиці досить швидко і легко здатні навчитись жити на урбанізованих територіях поруч з людьми, не завдаючи особливої шкоди. Попри те, що зараз більшість з нас бояться лисиць, поруч з нами роками абсолютно мирно співіснують менш помітні, але не менш дикі звірі – куниці, тхори, кажани. Тож давайте ми навчимось мирно жити і поруч з лисицями.
Правила безпечного співіснування з лисицями у населених пунктах:
- Не залишайте легкодоступну «їжу» для диких тварин – зберігайте сміття у закритих баках. Це стосується приватного сектору і багатоповерхової забудови.
- Щоб зменшити кількість диких тварин біля будинку/домогосподарства, варто перестати розкидати сміття поруч чи прибрати вже розкидане (організуйте з сусідами за підтримки наших КП прибирання стихійних звалищ у найближчому яру та не прикопуйте дохлих курей на помийних купах чи у найближчій посадці)
- Своєчасно вакцинуйте від сказу всіх домашніх тварин.
- Курятник та інші місця утримання домашньої птиці мають бути надійно захищені так, щоб унеможливити підкоп і проникнення до них диких тварин.
- Стерилізуйте домашніх тварин. Дбайте про те, щоб у населених пунктах безпритульні собаки були нагодовані, вакциновані та стерилізовані. Бо ж не тільки лисиці душать домашніх птахів, а й голодні бездомні пси, на жаль, теж.
- Не гладьте і не підгодовуйте малих лисенят з рук, інакше вони дуже швидко загинуть (приручена таким чином тварина довірятиме людям, а хтось цим скористається та знищить її).
Сектор екології Білогородської сільської ради
щиро дякує за консультацію та допомогу
у підготовці даної публікації теріологу,
кандидату біологічних наук Наталії Брусенцовій